Сибірський батальйон: звідки приходять ці люди і що кажуть про свій дім

Оновлено 30 липня 2026

Сибірський батальйон — на каналі він же Сиббат — набирають із вихідців із Сибіру, Далекого Сходу і національних республік, із тих місць, які в московських новинах з’являються найрідше. Склад тут інший, ніж у двох сусідніх підрозділах: дев’ятнадцять народів і чотири релігії. Співбесід у мене 39; тут про те, чим ці розмови відрізняються від усіх інших.

Звідки ці люди

Головна відмінність Сиббату від РДК і Легіону — склад. Там таких людей майже немає, а тут вони більшість: узбеки, татари, тувинці, башкири — усього дев’ятнадцять народів в одному батальйоні. Це не етнографічна деталь. Людина, у якої вдома своя мова і своя віра, пояснює і війну, і власне рішення інакше, ніж мешканець Москви.

Те саме і з вірою: в одному підрозділі служать мусульмани, православні, католики і буддисти. За віру і національність там нікого не питають, і завдання всі виконують нарівні один з одним. У двох інших підрозділах такого складу немає, і за цією ознакою Сиббат стоїть осібно.

Перше, що чути майже одразу: росія в цих розповідях перестає бути одним цілим. Людина каже не «у нас у країні», а «у нас у селищі», і відстань до Москви в її словах вимірюється не кілометрами.

Друге — як виглядає війна звідти. Повістка, контракт і гроші за нього в маленькому місті означають зовсім не те, що в столиці, і рішення йти чи не йти ухвалюється там з інших причин.

Це не мій висновок і не соціологія: це те, що повторюється в розмовах, які я записав сам і які лежать у відкритому доступі. Кожен може послухати і почути своє.

Про що я запитую в Сиббаті

Про дім. Як називається місце, чим там живуть, що сталося з однокласниками, хто з них повернувся і в якому вигляді. Таку розмову людина веде охочіше, ніж розмову про політику, і розповідає в ній більше.

Про те, що вона вважає своїм — мова, республіка, рід, віра. Для частини співрозмовників це виявляється головним поясненням, чому вони тут.

Про повернення: чи вважає вона взагалі можливим колись повернутися додому і що для цього має статися.

Чого я з цих розмов не виводжу

Я розмовляю з тими, хто перейшов. Це не зріз суспільства, а його найнетиповіший край: люди, які зробили те, чого майже ніхто не робить.

Тому за цими записами не можна судити ні про Сибір, ні про його мешканців, ні про те, «що там думають насправді». Ними можна судити тільки про тих, хто на них говорить. Будь-хто, хто цитуватиме ці випуски як думку регіону, буде неправий — і я кажу це заздалегідь, щоб потім не розводити руками.